Всі ми колись жили у печері
Ще до того, як до печер додали
двері. Звірі... дикі... іноді нас їли
Ми їх їли теж. Звідти брали свої сили
Свині, кури, мамонти, кенгуру та лосі
Усю фауну, що бачили, ми їли на морозі
А що робити людям, коли у шлунку пусто?
Не знали ми тоді, приготувати як капусту
В нас не було імен, ми жили під горою
Все, що нас лякало (А!) зазнавало болю
Гацаючи за мамонтами, проливаючи піт
Перші українці з'явилися на світ
Homo українес – запитай у нас, які ми
Homo українес – ось такі ми, ось такі ми!
Пісня продовжується, я кажу свідомо
Ноmо – не Гомо, а Гомо – не hоmо
Пояснюю для тих, у кого не всі вдома
В річки два береги і тут нема парома
Спочатку була трава, потім буде клумба
Цікаво, а що саме ми курили до Колумба?
Світ був тоді таким, яким тепер малюють рай
Хочеш – загорай, хочеш – мамонта ганяй
А я був не Адам, вона була не Єва
Я першим загорнув її до шкіри злого лева
Знаками їй показав, що кохаю дуже
Та до печери потягнув, ступаючи в калюжі
Забув додати, на той час ми мови ще не мали
Але аксакали вже собі щось міркували
Тож, зберігаючи вогонь та продовжуючи рід
Перші українці почали писати звіт!
Чи всі тут зрозуміли, про що іде розмова
Діти, латиною людина буде – "Homo"
Г та Г ми маємо в алфавіті
Вивчайте мову, а не шукайте, де б себе подіти
А наша історія підходить до кінця
Прискорилась вона через мене, добра молодця
Жив я, тварин губив та (вночі) кохався палко
Аж поки не придумав першу палку я копалку
Дав я старт всесвітньому прогресу
Випадково через рік (О!) вигадав колеса
На цьому я закінчую свій історичний вислів
Баста, карапузики, заспіваймо приспів
Homo українес – запитай у нас, які ми
Homo українес – ось такі ми, ось такі ми!