Знов причарувала в місті ніч
Самотою віч-на-віч,
Плаче за вікном останній дощ,
Знає він, що разом з ним сьогодні
Плачу я, бо бурхлива течія
Несе на скелі човник наших мрій,
Коханий мій.
Мушу я забуть тебе давно,
Шепочу знов і знов,
Що не зійшовся на однім тобі
Білий світ,
Господи, минуло стільки літ,
Але я признатись в тім
Собі боюся, що тебе зову
Уві сні і наяву.
Повернись, повернись,
Ніч шепоче мені,
Повернись, повернись,
Плаче дощ на вікні,
Але знаємо ми із тобою давно,
Що розбите кохання -
Чарівнеє скло.
Повернись, я cобі шепочу,
Але ми із тобою,
Мов краплини дощу,
Що летять з висоти
І ніколи в житті
Жодна з них до небес не злетить.
Стану я мудрішою колись,
Тоді мене зустрінь, подивись,
Як збудувала з іншим я свій храм
На піску,
Тепер забуть не можу день за днем,
Як цілував ти мене,
Повернись, коханий мій, молю,
Боже, що я роблю?
Повернись, повернись,
Ніч шепоче мені,
Повернись, повернись,
Плаче дощ на вікні,
Але знаємо ми із тобою давно,
Що розбите кохання -
Чарівнеє скло.
Повернись, я cобі шепочу,
Але ми із тобою,
Мов краплини дощу,
Що летять з висоти
І ніколи в житті
Жодна з них до небес не злетить.
Знаю я: розтане сніг,
Бог простить мені той гріх
І навчить мене без тебе
Жити знов.
Але вже в чарівних снах
Не злечу я, наче птах,
Марно кличу я тебе:
"Повернись, повернись!"
Повернись, я cобі шепочу,
Але ми із тобою,
Мов краплини дощу,
Що летять з висоти
І ніколи в житті
Жодна з них до небес не злетить...