За північ, тихо і tombe la neіge,
Вокзал, генделик, п'ю холодний чай,
Замерзлі пальці не печуть мене вже, –
Болить лиш серце і твоє "Прощай!"
Виходжу. Ніжно сніг мете в обличчя.
Потроху заморожується біль...
Льодинка серця грає, і іскриться,
І кам'яніє, мов із моря сіль.
О, море, те, котре зовуть душею,
Я заклинаю, я благаю штиль!
А ти, любов, світи мені зорею,
Бо сонце зачепилося за шпиль...
Й погасло, та не крився – не біда це!
Це – c'est la vіe – його переживу,
Одне прошу, о, доленько моя ти,
Не повтори зі мною deja vue!