Ой, у лісі, край дубови,
При тихім Дунаю,
А крикнули козаченьки:
Утікай, Ничаю!
А як мині, молодому,
Втікати, втікати,
Свою славу козацькую
Під ноги стоптати?
А ще не встиг, Нечай-козак
На коника сісти,
Обертається заду себе,
А вже ляхи в місті...
От побачив Нечай-козак
Свого брата в місті:
Скажи, скажи моїй жоні,
Нищасній невісті,
Що вна юна не виходит
На високу гору.
Вна вже мене не побачит
Більше в своїм дому.