Ой, гук, мати, гук,
Де бурлаки йдуть,
І веселая
Та доріженька,
Куди вони йдуть.
Та куди ж вони йдуть,
Там бори гудуть,
Поперед себе
Та вражих панів
Облавою пруть.
Зібрались вони
Під рясні дуби,
Та чекаючи
Та й отамана
На раду собі.
Отаман іде,
Як голуб гуде,
А під білою
Та березою
Головку кладе.
"Отамане наш,
Не дбаєш за нас,
Ось і, бач, наше
Та товариство,
Як розгардіяш.
Чи не срам тобі
Покидати нас
І по застумах
Та цього лісу
Блукати без нас?
Глянь, отамане,
Вже світ настає,
Ой, уже ж наше
Та товариство
Коней сідлає!"
"Нехай сідлають,
Бог помагає,
Та вже щось мою
Та голівоньку
Хміль розбирає.
Ой, помру ж я, помру,
Не зажив слави,
Бо нема мені
Та долі бути
Батьком над вами.
Мою душу вже
Лихо в пекло тне,
Бо маю зраду
Та від милої, -
Дідько cepцe рве!"