Напливає туман на дніпровськії кручі,
І остання зоря відступає за Збруч,
Тут з прадавніх давен став заслоном Ревучий,
Тут і нас москалі не візьмуть голіруч.
А над синім Дніпром – злоті промені світла,
Тане в ранішнім небі тонкий місячний серп.
І від серця до сонця наче тиха молитва,
Линє соколом в небі Володимирів герб.
Біля ватри чатують стрільці – золота "cтара вОйна",
Наші думки про бій, не про гордую славу в віках.
Нам ведеться не тільки про те, щоб померти достойно,
А про те невимовне, що там над Дніпром в небесах.
Це не жита снопи – в стійках кріси сталеві,
Сотник шаблю гострить – лезо прагне на герць.
Тут за волю підуть горді галицькі леви,
Тут козак з-над Дніпра стане в бою на смерть.
Пане сотнику мій, славний брате вкраїнцю,
Ми пройшли чесний шлях і криваві жнива.
Нашу чашу життя кров залляє по вінця,
І зросте на краплях Україна нова.