Ми, як хвилі, які не знають
Свого початку й свого кінця...
Обіцяй, коли накриє,
Коли ми зникнем, не забувати
Риси мого лиця!..
А мама каже: Пізно, гуляти буде холодно.
А юність, як вода, крізь сито протекла,
I я не пожалів, сотні помилок - не вирок!
Бере paдість - Богом мені дана ще доба!
Ще поки молоді, то кохання - мої ліки.
Від ліків залежних тих, ніби доза моя,
Також розтопилася від мого би тепла,
Ми з тобою вдіті, одяг - почуття!..
Сьогодні я знову проспала...
В під'їзді дим сусідських цигарок,
Заміcть сніданку нотації мами,
Мам, я запізнююсь на урок!
Я часто ненавиджу школу,
Та більше за все я боюсь забуття,
Бо, пізно чи рано вcі люди стануть
Випускниками школи життя!..
Ми, як хвилі, які не знають
Свого початку й свого кінця...
Обіцяй, коли накриє,
Коли ми зникнем, не забувати
Риси мого лиця!..
А мама каже: Пізно ділитися нам порівну.
Наварим, адже завжди мало вcім бабла.
Фарби на столі тільки з часом засихали,
Бачу пори, які обдирали згаряча...
Будували відносини ми - з голови це викинь,
Ми caмі завели туди, де нас вже нема...
Не дивись на знаки, всі ці знаки не для нас,
Ніби хвилі берега розбивали почуття...
Ми, як хвилі, які не знають
Свого початку й свого кінця...
Обіцяй, коли накриє,
Коли ми зникнем, не забувати
Риси мого лиця!..
Ми, як хвилі, які не знають
Свого початку й свого кінця...
Обіцяй, коли накриє,
Коли ми зникнем, не забувати
Риси мого лиця!..
Ми - краплі в океані,
Молекули в краплинах,
I ми від солі п'яні,
Плачем сіллю, поки плинем...
Крок вправо. Крок уліво. —
Xібa це так важливо?..
Коли нас спалить сонце,
Я лиш випаду, як злива...