Наче учора все було, а от вам знову осінь
Лишилось шо? Лишились злість і досвід, і досить.
Ви й досі хочете так зберегти ці зміни?
Тицніть відміну, як вже дістали нас ці змії!
Я знов в минулому, п'ятнадцяте, листопад,
Діру на дні поламаними пальцями заштопай.
За що?.. Вскриваєш шепотом як штопором
Нащо це шапіто, адже ж не мали наче клопоту.
Я зрозумію сам, якщо схочеш піти,
Ціле життя терпіти мінуса і біти,
Думав, нарешті зав'язав - нікотин,
Тільки цей реп і ти - мої щасливі тікети.
Стрілки і далі будуть тікати, час не спинився, ні!
Я уникаю дому, там страшне відлуння з шафи,
Я як ті цвяхи, що стирчать над ліжком з стіни.
Ти ставиш кому, я мінуса ставлю шафл.
Дивись, вона злітає з помахами вій,
Вона уже десь там, де ще не нікого не було,
І тихо-тихо б'ється в груди їй,
Чомусь, іще з моїм ім'ям кулон...
А ти сиди, вдавися цими віршами і болем,
Руками іншими по шкірі миршавій і голій,
Той самий храм, минуло рівно дев'ять місяців,
Я знову там, самотність зі свічок звисає китицями.
Стою і плачу, отже, замотаний у прапор,
Пробачте, отче, я тут вам весь молитовник заляпав,
Скільки хіп-хопу - стільки і болю, і...
Експрес в самотність відправляється не з тої колії,
Кінець історії, вересень, двадцять п'яте,
Холодне лате з м'ятою, ця ніч зім'ята,
А срібний ланцюжок лишає смуги там, на шиї
І перший сніг заносить на землі сліди пташині...
Доза зросла десь на початку серпня,
Пози мінялися, усе здавалося просто нестерпним,
Просто не стерти, просто естет ти, Шалімов Андрюша,
Haі una sіgaretta, знов рипить лівий навушник...