На великій Раді, котрій ми й не раді,
Старшина козача бралась за чуби:
Чи то наш отаман гетьманові зрадив,
Чи було, можливо, все там навпаки.
Ну, а ми - голота, ну, а ми - босота,
Нам немає діла до старшинських чвар.
Наливай, шинкарю, ще у борг нам чару!
Ну, а ти, кобзарю, гопака ушкварь!
Булави не можна поділити, хлопці,
Україну також не дамо ділить!
Доки буде жити дух наш запорозький,
Доти Україна буде в світі жить!
Це ж воно одвіку нам робилось в пику:
Старшина ізверху, збоку - вороги.
Запорожці й досі ходять голі й босі,
Але ми умієм віддавать борги.
Віддавали турку, віддавали ляху,
Коли було треба, то й Стамбул взяли.
Нас вели на палю, нас вели на плаху,
Але козарлюги знову ожили!
Булави не можна поділити, хлопці,
Україну також не дамо ділить!
Доки буде жити дух наш запорозький,
Доти Україна буде в світі жить!
Булави не можна поділити, хлопці,
Україну також не дамо ділить!
Доки буде жити дух наш запорозький,
Доти Україна буде в світі жить!